Жіноче обрізання, офіційно визнане Всесвітньою організацією охорони здоров’я як калічення жіночих геніталій, залишається однією з найпоширеніших форм насильства щодо дівчат і жінок у світі. Понад 230 мільйонів жінок і дівчат уже пережили цю практику, а лише у 2026 році під загрозою опинилися ще 4,5 мільйона дівчат, багато з яких — молодші п’яти років.
Практика не має жодних медичних показань, не приносить користі здоров’ю і визнана грубим порушенням прав людини. Вона глибоко вкорінена в окремих культурних традиціях, але жодна світова релігія її не вимагає. Міжнародна спільнота, уряди та громадські організації продовжують роботу з викорінення явища, хоча темпи змін досі недостатні для досягнення цілі сталого розвитку до 2030 року.
Культурні корені та історичний контекст
Жіноче обрізання виникло задовго до появи сучасних релігій і держав. Антропологи простежують його сліди в давніх суспільствах Північно-Східної Африки та Близького Сходу, де воно слугувало маркером соціальної приналежності, переходом у доросле життя та способом контролю над жіночою сексуальністю. У багатьох громадах процедура вважалася умовою шлюбу, символом чистоти та «гідності» дівчини.
З часом практика поширилася торговельними шляхами та міграціями, зливаючись із місцевими звичаями. У деяких регіонах Східної Африки її пов’язували з уявленнями про жіночу скромність, у частині Західної Африки — з ініціацією в жіночі таємні товариства. Важливо підкреслити: ні Коран, ні Біблія, ні інші священні тексти не містять прямої вимоги проводити такі дії. Багато релігійних лідерів сьогодні відкрито виступають проти практики, називаючи її культурною, а не релігійною традицією.
У нашій практиці аналізу міжнародних звітів ми стикалися з випадками, коли родини в діаспорі продовжували традицію під виглядом «відпусткового» виїзду на батьківщину. Це явище, відоме як «канікулярне обрізання», ускладнює контроль у країнах, де практика вже заборонена законом.
Сучасна статистика та географія поширення станом на 2026 рік
За даними ЮНІСЕФ та ЮНФПА, станом на 2024–2026 роки понад 230 мільйонів жінок і дівчат у світі пережили жіноче обрізання. Найбільша частка припадає на Африку — понад 144 мільйони, далі йде Азія — понад 80 мільйонів, і Близький Схід — близько 6 мільйонів. Щороку під загрозою опиняються приблизно 4–4,5 мільйона дівчат.
Найвищі показники поширеності серед жінок віком 15–49 років зафіксовані в Сомалі (близько 99 %), Гвінеї (95–96 %), Джибуті (близько 90 %), Малі та Єгипті. У деяких країнах, зокрема в Уганді та Камеруні, показники нижчі за 1–2 %. Прогрес є: за останнє десятиліття частка дівчат, які піддаються практиці, зменшилася з однієї з двох до однієї з трьох у країнах, де вона традиційно поширена. Однак демографічне зростання населення в цих регіонах нівелює частину досягнень.
Практика фіксується також у діаспорах Європи, Північної Америки та Австралії. У Швейцарії, Німеччині, Франції та Великій Британії існують спеціальні програми підтримки постраждалих і моніторингу ризиків серед мігрантських громад.
Фізичні та психологічні наслідки для здоров’я
Жіноче обрізання не має жодної користі для здоров’я. Навпаки, воно спричиняє низку безпосередніх і довготривалих ускладнень. Серед негайних ризиків — сильний біль, кровотеча, інфекції, шок і навіть смерть. У довгостроковій перспективі жінки стикаються з хронічними болями, ускладненнями сечовипускання та менструації, підвищеним ризиком інфекцій сечовивідних шляхів, кістами, безпліддям і серйозними проблемами під час пологів.
Психологічні наслідки не менш важкі. Багато постраждалих переживають посттравматичний стресовий розлад, депресію, тривожні розлади, відчуття втрати тілесної автономії. Сексуальна функція часто порушується: знижується чутливість, з’являється біль під час статевого акту, зменшується здатність відчувати задоволення. Дослідження показують, що жінки, які пережили практику, удвічі частіше скаржаться на відсутність сексуального потягу порівняно з тими, хто її не зазнав.
Медикалізація — коли процедуру виконують медичні працівники в клінічних умовах — не робить її безпечнішою. Вона лише створює хибне враження «медичної легітимності» і підриває етичні принципи охорони здоров’я. Всесвітня організація охорони здоров’я та професійні медичні асоціації категорично засуджують будь-яку участь лікарів у таких діях.
Поширені міфи та реальність
Навколо жіночого обрізання існує низка стійких міфів, які підтримують практику навіть у громадах, де вона вже заборонена.
- Міф: «Це релігійна вимога». Реальність: жодна з основних світових релігій не вимагає калічення жіночих геніталій. Багато ісламських, християнських і традиційних лідерів публічно засуджують практику.
- Міф: «Це робить жінку чистішою і вірнішою». Реальність: практика не впливає на мораль чи поведінку. Вона лише завдає фізичної та психологічної шкоди.
- Міф: «Без обрізання дівчина не знайде чоловіка». Реальність: у громадах, де практика відходить у минуле, шлюби укладаються без неї, а молоді покоління все частіше відмовляються від традиції.
- Міф: «Якщо робити в стерильних умовах — небезпеки немає». Реальність: будь-яке пошкодження здорових тканин без медичних показань залишається шкідливим і є порушенням прав людини.
Розвінчування цих міфів — один із ключових інструментів змін. Коли громади отримують достовірну інформацію про наслідки, підтримка практики стрімко падає.
Міжнародне та національне законодавство
На міжнародному рівні жіноче обрізання визнано формою гендерного насильства. Стаття 38 Стамбульської конвенції прямо вимагає криміналізації таких дій. Генеральна Асамблея ООН у 2012 році ухвалила резолюцію про необхідність повного викорінення практики. Цілі сталого розвитку (ЦСР 5.3) передбачають її ліквідацію до 2030 року.
У більшості країн Африки та Близького Сходу, де практика традиційно поширена, існують законодавчі заборони. У 2024 році парламент Гамбії відхилив спробу скасувати заборону, підтвердивши курс на викорінення. Водночас у деяких державах закони залишаються декларативними через слабке правозастосування.
В Україні спеціальної статті про жіноче обрізання в Кримінальному кодексі немає. Такі дії кваліфікуються як умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК України), оскільки призводять до каліцтва. Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію, що створює додаткові зобов’язання щодо запобігання та переслідування таких злочинів. Практика в країні не поширена, проте медичні працівники та соціальні служби мають бути готовими розпізнавати можливі випадки серед мігрантських сімей.
Що робити постраждалим і як підтримати: практичний чек-лист
Якщо ви або ваша близька людина пережили жіноче обрізання, важливо знати, що допомога існує. Ось короткий чек-лист дій:
- Зверніться до гінеколога, який має досвід роботи з постраждалими. У багатьох європейських країнах і окремих клініках Африки доступна реконструктивна хірургія, що зменшує біль і частково відновлює функцію.
- Отримайте психологічну підтримку. Спеціалізовані центри допомагають працювати з травмою, ПТСР і питаннями тілесної автономії.
- Дізнайтеся про свої права. У країнах ЄС, Канаді, США та Австралії існують гарячі лінії та юридична допомога для постраждалих від гендерного насильства.
- Якщо ви підозрюєте, що дівчинка в родині чи громаді під загрозою — повідомте служби захисту дітей або поліцію. «Канікулярне обрізання» є злочином у більшості країн Європи.
- Підтримуйте організації, які працюють із громадами: ЮНФПА, ЮНІСЕФ, місцеві жіночі ініціативи. Їхні програми довели ефективність у зміні соціальних норм.
Успішні приклади показують, що зміни можливі, коли жінки-лідерки всередині громад стають голосом проти практики. У кількох африканських країнах колишні традиційні виконавиці публічно відмовляються від обряду і навчають інших жінок альтернативним ритуалам переходу у доросле життя.
Питання, які найчастіше ставлять
Чи можна повністю відновити чутливість після жіночого обрізання?
Реконструктивна хірургія допомагає зменшити біль, відновити анатомію та в деяких випадках покращити сексуальну функцію. Повне повернення до стану до процедури не завжди можливе, але якість життя значно покращується.
Чому практика продовжується, якщо вона заборонена?
Закони без зміни соціальних норм і економічної незалежності жінок працюють слабко. Тиск громади, страх «невигідного» шлюбу та відсутність альтернативних обрядів утримують традицію.
Чи існує жіноче обрізання в Україні?
Ні, як масова практика — ні. Окремі випадки теоретично можливі в закритих мігрантських громадах, але вони кваліфікуються як кримінальний злочин.
Скільки потрібно інвестицій, щоб зупинити практику?
За оцінками ООН, інвестиція 2,8 мільярда доларів може запобігти 20 мільйонам випадків і дати економічну віддачу в десять разів більшу.
Прогрес у боротьбі та виклики до 2030 року
За останнє десятиліття світ досяг половини всього прогресу, накопиченого з 1990 року. У деяких країнах, зокрема в Уганді та Еритреї, динаміка дозволяє говорити про можливість повної ліквідації практики в найближчі роки. Спільна програма ЮНФПА-ЮНІСЕФ у 2025 році охопила понад 2,2 мільйона дівчат і жінок послугами захисту та профілактики, а понад 4,3 мільйона людей публічно оголосили про відмову від традиції.
Водночас темпи змін мають прискоритися майже в 27 разів, щоб досягти цілі 2030 року. Основні виклики — демографічне зростання, медикалізація, «канікулярне» обрізання та скорочення донорського фінансування. Успіх залежить від поєднання законів, освіти, економічних можливостей для жінок і голосів самих постраждалих, які стають лідерками змін у своїх громадах.
Жіноче обрізання — не незмінна традиція. Це практика, яку можна і потрібно зупинити. Кожна дівчинка має право на цілісне тіло, здоров’я та майбутнє без насильства.
Leave a Reply